Цефасель для нормального функціонування щитовидної залози
Аутоімунний тиреоїдит лікується за допомогою лікарських засобів, основними компонентами яких є тиреоїднігормони. В даний час така замісна гормональна терапія передбачає включення в схему лікування коштів з високим вмістом хімічного елемента селену. Цефасель - препарат нового покоління, діючою речовиною якого є гіпс натрію.
Мимоволі виникає питання про те, яку роль у функціонуванні щитовидної залози грає селен? При нестачі цього елемента в організмі щитовидка відповідає стимуляцією хронічних запальних процесів і проліферацією клітинних елементів. Тому вміст селену в нормі забезпечує нормальний перебіг обміну речовин і активного стану тироксину і трийодтироніну, що забезпечують адекватне функціонування щитовидки.
Фармакологічні властивості
Після всмоктування в кров селенит натрію зв`язується з білком селенпротеіном Р і ферментом глутатіонпероксидазою. Потім елемент знаходиться в складі амінокислоти селенцістеіна. Остаточне речовина глутатіонпероскідаза з амінокислотою служить одним з антиоксидантних комплексів.
При низькому вмісті селену збільшуються випадки розвитку патологій серцево-судинного, онкологічного, гастродуоденальної та урологічного характеру.
Пероральний прийом препарату забезпечує його всмоктування вже в дванадцятипалій кишці. За допомогою комплексу ферментів селенит натрію перетворюється в селеноводорода - основна речовина для накопичення в організмі. Виведення селену з організму знаходиться в прямій пропорційності з дозою споживання і концентрацією в крові. Екскреція здійснюється з травної та видільної системою.
Дозування цефаселя для лікування щитовидної
Добова доза споживання препарату становить 300 мкг. Рекомендована частота - 3 прийоми. Дозування зменшується при підтримуючому лікуванні до 200 мкг, а при профілактиці - 100 мг і нижче.
Спосіб застосування
Таблетки радять приймати цілими, не розжовуючи. Вживання здійснювати після прийому їжі і запивати водою. Курс лікування становить 5-7 днів. Терапія триває, поки вміст селену не відновиться до нормального рівня (в плазмі - близько 100 нг / мл, в крові - понад 115 нг / л).